Західна аналітична група

аналітика

медіа-дискурси

науковий серфінг

opinia studio

Версія для друку

Жіночі стратегії в українській політиці Частина друга

Оксана Кісь

28.02.08

(Перша частина була опублікована 23.02.08)

Усі згадані у цій статті факти, події та герої – справжні.

Національна Героїня

Делікатна фігура Ю.Т. різко дисонує з її доволі важким стилем керівництва, за який вона навіть здобула прізвисько "єдиного мужика в українській політиці". ЗМІ зазвичай підкреслюють цей контраст: незмінна жіноча чарівність та неймовірна енергійність, плюс високі амбіції, цілеспрямованість, рішучість, воля, наполегливість… Усе це важко співвіднести з традиційним образом фемінності ("Все в активі цієї невисокої на зріст і тендітної жінки вказує на політичну далекоглядність, аналітичний розум, почуття відповідальності за долю українського народу, неабиякі організаційні здібності, сильну волю, нехтування небезпекою задля високої цілі, безкомпромісність, цілеспрямованість, незламність тощо […] Вона – по-жіночому чарівна й елегантна – щодня у вирі політичних подій в Україні" [В. Держко "Україна перед вибором: авторитаризм чи демократія" в Weekly Mist. 2001, №38]). Німецький журнал Focus красномовно назвав її Залізним Ангелом. "У цій слов’янській статуетці – грандіозний слов’янський танк!" – заявив знаний український філософ та історик Вадим Скуратівський; "Поєднання холодного розуму і жіночих чарів абсолютно унікальне", – вторить йому інший поважний учений, Мирослав Попович.
Поєднання позірної тендітності та внутрішньої моці, жіночної зовнішності та чоловічої поведінки, жіночої статі та чоловічої вдачі уподібнюють Тимошенко до Жанни Д’Арк. ЗМІ давно перетворили цю схожість на пряму аналогію. Ще у 2001 році український тижневик "Міст" у Канаді надрукував фото-колаж, де Ю.Т. зображена вершницею в латах, з коментарем: "Канадська преса не так давно назвала Ю.Т. "українською Жанною Д’Арк". У середовищі українських націонал-державників про неї любовно кажуть: "наша Юля" або ще – "єдиний козак серед всіх українських депутатів" (згадувана стаття В.Держка). А вже у вересні 2006 український журнал Фокус подає на своїй обкладинці портрет Ю.Т. у костюмі Жанни Д’Арк.
В останні роки войовничу жіночність Ю.Т. називали по-різному: Залізна Леді, Амазонка, Принцеса-Воїн, Революційна Принцеса, Залізний Ангел, Самурай у Спідниці, Українська Маріанна – і це ще далеко не повний перелік. Якось у дні Революції Тимошенко видерлась на вантажівку, що перекривала шлях до президентської резиденції, і звідти закликала людей наслідувати її приклад. Тоді її вперше порівняли з відомим образом картини Делакруа "Свобода, що веде народ на барикади". В такий спосіб Ю.Т. персоніфікувала нову українську Націю. На думку Мар’яни Рубчак, "войовничість, яку виявила Тимошенко в боротьбі, захищаючи себе та атакуючи уряд, забезпечила їй не лише повернення колишньої прихильності громадян, але й сходження на вершину популярності". Проте Жанна Д’Арк – "це чисте втілення патріотизму" – залишається улюбленою героїнею Тимошенко. Саме це зображення прикрасило обкладинку гомеричного роману-симфонії Марії Матіос "Містер і місіс Ю в країні укрів" (який, до речі, здобув Шевченківську премію у 2005): жінка із зачіскою а-ля Тимошенко та у середньовічних латах гордо стоїть посеред вогню, довкола якого витанцьовують войовничий аркан чоловіки у національних строях. Втім, як і слід було сподіватися, недруги Ю.Т. не оминули увагою цей новий героїчний імідж, перетворивши його на об’єкт чорного гумору (Під час акції "Україна без Ющенка" в Донецьку в липні 2005 р. на одному з "оголошень" на пл. Леніна можна було знайти таке: "Прочел новость: Юлия Тимошенко – "украинская Жанна д’Арк". Вопрос: когда ее будут сжигать на костре?").
Хоча сама Ю.Т. постійно наголошує власний пацифізм ("Я не ставлю собі за мету, аби з кимось боротись. Це взагалі не в моїй вдачі, і насправді я дуже мирна людина…"), її вчинки часто свідчать про схильність до радикальних дій. Після її відставки у вересні 2005 ніхто не вірив, що вона піде собі з миром, а українські ЗМІ навперейми обговорювали терміни та форми її реваншу, зображаючи Тимошенко в жаскому войовничому вигляді ("Аргумент-Газета" [15.09.05] надрукувала колаж, де Ю.Т. постає в ролі спецагента з пістолетом у руках; газета "Експрес" [22.09.05] публікує статтю під заголовком "Майдан 2: Страшна помста", зображаючи поруч Тимошенко у подобі самурая з мечем; журнал "Власть Денег" [№24 2006 року] друкує статтю "Кабминное поле", а на обкладинці розташовує карикатурне зображення Ю.Т., що мчить на бронепоїзді крізь засідки диверсантів-супротивників). Зрештою, і сама Тимошенко аж ніяк не цурається такого, сказати б, агресивного іміджу. Восени 2004 вона частенько з’являлася в одязі, що підкреслював її революційний дух: шкіряний жакет у стилі "більшовики в 1917" чи яскраво-помаранчевий светр із написом "революція" виглядали доволі промовисто. А передвиборчий плакат зразка 2006 взагалі зображує Ю.Т. як представницю "воїнів Світла" (з культового фільму "Нічна варта"): вона стоїть з мечем у руці, наказуючи "Усім вийти з темряви!"
Схоже, Тимошенко цілком усвідомлює маскулінні риси своєї поведінки та вдачі, проте вважає їх необхідними для успішної політичної кар’єри, зокрема – для опозиційного політика. Вона незмінно декларує впевненість у власних силах і рішучість йти до кінця, підкреслює готовність ризикувати і навіть пожертвувати собою у боротьбі з внутрішніми ворогами України – олігархами та корупцією ("Почуття відповідальності додає мені сил, щоб не зламатися. Більше того, я відчуваю, що зараз не існує такої сили, яка здатна мене зупинити" (Грицик Ю. "Юлія Тимошенко: Не існує сили, здатної мене зупинити" в "Експресі" за 7.06.01). На посаді прем’єр-міністра у 2005 році вона продовжувала активно розвивати образ безкомпромісного борця за соціальну справедливість і демократію, але позиціонувала себе у цій ролі значно раніше (ще у 2002 році Ю.Т. сформулювала свою мету так: "Постає нагальна потреба в принципово новій моделі суспільства. Я б умовно назвала її волею до справедливості. Справедливість – це певна гармонія у стосунках між людьми, між соціальними групами і між державами"). Риторика соціальної справедливості була ключовою також і у передвиборній кампанії БЮТ в 2006 р. – вона ж бо відбувалася під гаслом "Справедливість існує. За неї варто боротися".

Жертва і Мучениця

У деяких випадках образ Тимошенко з Героїні трансформується у Жертву чи Мученицю. Так сталося, приміром, у 2001, коли вона зазнала переслідувань із боку влади. Коли Ю.Т. кинули за ґрати під час передвиборчої кампанії, негайно з’явилися листівки та буклети, що репрезентували її як жертву корумпованого режиму. Тоді її зображення не викликали ані захоплення, ані замилування: на них – хвора, змарніла, виснажена мучениця. Прикметно, що коли у вересні 2005 Тимошенко несподівано відправили у відставку, вона з’явилася на останнє засідання уряду в такому ж вигляді Жертви. Темні кола під очима, втома на обличчі, ані сліду макіяжу – такою Ю.Т. не бачили з часів ув’язнення. Вона викликала лише співчуття як жертва, що знову постраждала у нерівній борні за справедливість.
Агітматеріали 2001 спростовували висунуті проти Тимошенко кримінальні звинувачення, а водночас усіляко звеличували її численні чесноти яко нової захисниці інтересів простого люду ("Ще сильнішою зробила мене жорстокість влади", – стверджує Тимошенко з однієї із таких-от листівок 2001 р.).
Один із агітматеріалів – брошура з промовистою назвою "Терновий вінок Юлії Тимошенко" (Ковальчук Т. Терновий вінок Юлії Тимошенко. Луцьк, 2002) – вибудовує образ Мучениці за ідею, уславлюючи жертовність Тимошенко, її самовідданість у боротьбі за краще майбутнє українського народу. Напередодні парламентських виборів 2006 року Юрій Рогоза публікує "недокументальну" книгу під назвою "Вбити Юлю", сюжет якої розповідає про злочинну змову супроти головної героїні, в якій нескладно впізнати однойменний прототип, адже на обкладинці – закривавлена золота шахова королева з вінцем-косою. Політологи не могли не помітити, наскільки інтенсивно Ю.Т. експлуатує образ Мучениці, яка жертвує собою заради загального блага (див. коментар Володимира Кулика, старшого наукового співробітника Інституту етнополітичних досліджень НАН України у статті в The New York Times Magazine. 1.01.06).
Прикметно також і те, що ще у 1998 р. Українська православна Церква Московського Патріархату нагородила Ю.Т. орденом Святої Варвари Великомучениці. Тимошенко незмінно одягала цю відзнаку на всі офіційні заходи аж до свого ув’язнення у 2001 р. Зрештою, сама Тимошенко вважає себе Божою посланницею, покликаною боротися зі злом, яке уособлюють корумпована влада та олігархи: "Всі в моїй родині були віруючими людьми […] Я вірю в Бога й інтуїтивно відчуваю його – інакше кажучи, він у мене в серці. Я добре усвідомлюю, що та боротьба, яку нині веду, – це не просто боротьба політиків чи партій за владу, це двобій добра зі злом. Дуже важкий двобій... […] Ми – армія добра, і повинні зробити все, щоб воно перемагало. Навіть якщо нас при цьому розпинатимуть і знищуватимуть".
Чи не ця риторика надихнула харківського художника Іллю Панька на створення монументального полотна "Священний поєдинок" (2007), де Юлія Тимошенко постає в образі Юрія Змієборця? Схоже, саме 2007 рік став кульмінацією у конструюванні Ю.Т. складного образу національної героїні, яка бореться за такі підставові цінності, як українська культурна спадщина, національна історія, християнська віра. Усе це без зусиль прочитується на пропагандистській продукції, яку поширювала партія " Батьківщина" – настінний календар "Воїн Світла" (квітень 2007) та плакат "Захистимо Україну" (вересень 2007). На першому Ю.Т. постає у обладунках середньовічного лицаря на тлі природи та православних церков; інші атрибути – книги, рукописи, пера, шахівниця, пташки – позначають, вочевидь, основні цінності, що їх обстоює новоявлена Жанна д’Арк – наука, освіта, розсудливість, екологія. Ще один плакат представляє Ю.Т. в образі давньоруського воїна у білих шатах, зі щитом і мечем на тлі православного храму та цілої раті таких же озброєних воїнів у червоних одностроях. Цього разу християнська символіка підсилена національною, адже на щитах усього війська – тризуби; екологічна складова репрезентована рясними ромашками, які сягають колін героїні. На обох зображеннях голову Ю.Т. прикриває хіба що характерна коса (хоча інші вбрані у шоломи), а її обличчя вражає незворушністю.

Ревна Християнка

Роль Мучениці ґрунтується на одній із засадничих християнських чеснот – жертовності. Назагал, релігійні імплікації доволі помітні в образі Тимошенко. Не випадково після Помаранчевої Революції її називали Богинею Помаранчевої Революції, Іконою Помаранчевої Революції та Слов’янською Мадонною. Усі ці титули – результат копіткої роботи над створенням іміджу. Однак Ю.Т. не демонструє своїх релігійних переконань на публіку, як це роблять деякі українські політики-чоловіки (згадаймо бодай жести Януковича та Ющенка перед президентськими виборами 2004 р.). Натомість вона вибудовує образ Ревної Християнки з дрібних деталей, представляючи його громадськості вельми доречно і делікатно: "Я дійсно людина віруюча. Я спілкуюсь з Богом кожну хвилину свого життя, тому що все, що я роблю, намагаюсь хоч якось співставити з тією мораллю, яка вкладена в Божі заповіді".
Для Тимошенко християнство – це не лише приватна справа, але й запорука добробуту самої України. Її дещо утопічна концепція майбутнього України (2002) відзначається месіанством, в якому роль самої Ю.Т. цілком зрозуміла. "Україна ніколи не встане з колін, поки вона не стане на коліна перед Господом", – якось заявила вона (див. згадувану брошуру Т.Ковальчука). Тому й не дивно, що упродовж останніх років Тимошенко не забуває вітати українських громадян із Різдвом та Великоднем через ЗМІ. Навесні 2005 року її партія "Батьківщина" розповсюдила великодню листівку, де портрет Тимошенко сусідить із писанками та пасхою й супроводжується традиційними великодніми привітаннями. Таким чином, зауважмо, її імідж підживлюється додатковими національно-релігійними конотаціями. А народу це було явно до вподоби, бо на оті простенькі листівки можна було натрапити у вітринах, скажімо, львівських крамниць навіть кілька місяців потому!
Світлини з персонального сайту Ю.Т., де вона зображена з іконою в руках, запалює свічки у церкві, молиться та прислухається до настанов священика, схоже, покликані також засвідчити глибоку релігійність героїні. Зрештою, на думку деяких коментаторів, завдяки особливій зачісці, образ Тимошенко цілком відповідає християнській іконографії, а косу можна розглядати як символічний еквівалент німба.
Останнім акордом на довершення образу Ревної Християнки став київський гала-мітинг прихильників БЮТ напередодні останніх парламентських виборів (28 вересня 2007). Проведений на Софіївській площі (поблизу найдавнішої української християнської святині) під гаслом "Молитва за Україну", мітинг був щільно насичений релігійною та національною символікою та риторикою. На завершення – виконання духовного гімну "Боже великий, єдиний". Чи може тепер хтось засумніватися у тому, що, як мудрий політик, Тимошенко розуміє і приймає християнський вимір культури її народу? Справді, вона готова відповісти на такі духовні запити та, водночас, вміло використати релігійні почуття виборця задля власних політичних потреб.
Проте і тут не все так однозначно. В колекції портретів Ю.Т. є один, не схожий на решту. Саме він прикрашав у 2005 почесне місце на стіні офісу партії "Батьківщина" у Львові, де традиційно мала б висіти ікона, а у радянський час зазвичай знаходилися лики тогочасних вождів. Це зображення Ю.Т. дуже нагадує фото жінок-віщунок та знахарок, що їх зазвичай друкують в розділі рекламних оголошень місцеві газети. Пронизливий погляд, благословляючий чи то напучуючий жест руки, багряна шаль довкола голови… Чи це не натяк на якийсь надприродній духовний потенціал Тимошенко? Ідею трансцендентного розвиває далі інше зображення, розташоване у передпокої того-таки офісу. На різдвяному плакаті-календарі Тимошенко постає у ролі чарівниці-феї, що здатна виконати мрії. "Загадай бажання!" – закликає напис на календарі. Дітлахи на санчатах на задньому плані підсилюють асоціації всесильної Матері-Чарівниці. Зрештою, таку суміш язичницького та християнського в іміджі Тимошенко цілком можна зрозуміти, якщо взяти до уваги синкретичний характер народної релігійності в Україні, особливо щодо символічних репрезентацій жіночності.

В останній частині ми розглянемо медіальні образи Юлії Тимошенко як "Стильної Леді", "Секс-Символа", "Компаньйонки-Ляльки", "Бізнес-Леді" і "Фемінної Феміністки".

Коментарі:

В звязку з оновленням сайту функція додавання коментарів тимчасово недоступна.

29.02.08

Заздрість і справедливість

28.02.08

Жіночі стратегії в українській політиці Частина друга

27.02.08

Музеї – європейські тенденції та українські виклики

26.02.08

Україна повинна вимагати відміни візового режиму із країнами ЄУ

25.02.08

Україна не Естонія. Але естонським шляхом нам доведеться перейти