У ці кризові тижні дуже багато говорилося про послаблення ролі Америки та про становлення мультиполярного світопорядку. Але складається таке враження, що strategic community, яке охоче проводить дебати щодо такої тези, не особливо в неї вірить. Треба було лише побувати на Мюнхенській конференції з питань безпеки, аби побачити, як усе там крутилося навколо виступу американського віце-президента Джо Байдена [Joe Biden], з яким зацікавленням світ очікував на перший масштабний виклад визначення курсу нового уряду США в питаннях зовнішньої політики та політики безпеки, аби зрозуміти: головні лінії міжнародної політики все ще сходяться у Вашингтоні.
Хоча й тепер найпопулярнішим було базікання про те, що жодна держава (читай: навіть Америка) більше не в стані самостійно вирішувати великі проблеми світу. Зрештою, а коли це було можливим? Навіть у 90-х роках, які після розпаду Радянського Союзу ознаменувалися як період відносно кращих силових позицій США, Вашингтон не був у змозі власноруч вирішувати міжнародні кризи. Замість цього США під час війни з Іраком 1991 року створили велику міжнародну коаліцію для визволення Кувейту. І навіть останню іракську війну на знищення режиму Садама Хусейна 2003 року вони не хотіли розпочинати без підтримки бодай невеликої групи найближчих союзників.
На що нині ми можемо очікувати від нової американської адміністрації під проводом Барака Обами, це на те, що вона повернеться до часів першої іракської війни, що вона докладе максимуму зусиль для мистецтва переконання своїх партнерів і не лише на Заході. Америка зможе відвоювати свій статус центральної сили лише тоді, коли створить і очолить велику коаліцію держав, яка би бралася за проблеми, вирішення яких цікавить багатьох. Найважливішим допоміжним засобом Барака Обами має стати хвиля доброї волі, котра котиться йому назустріч.
З його боку було б дуже розумно використати цей імпульс, допоки він не виснажився. Тому було так важливо, щоб Джо Байден у Мюнхені не лише, як завжди, проголошував тезу про готовність американців діяти мультилатерально і щоразу проводити консультації, а й теж чітко заявив, що Америка буде більш вимогливою до своїх партнерів. Вже минули ті безтурботні часи, коли європейські керманичі могли на все махнути рукою, оскільки вони завдяки Бушеві мали чудову відмазку.
Один колишній амбасадор Сполучених Штатів у Німеччині іронічно заявив, що Байден визначив, де знаходяться нервові закінчення європейців (зокрема, проблеми захисту клімату та мультилатералізм), і сказав усе протилежне тому, що говорив Буш. Це правильно, але це – лише половина правди. Байден теж чітко вказав на те, що міжнародні інституції та альянси не є для США самоціллю, а їхнє існування виправдане лише тоді, коли вони ефективно діють. Навіщо потрібен орган, у якому можна лише спільно балакати, але не вдається спільно робити справу?
Тож Обама шукає нових шляхів і намагається вдихнути нове життя в Північноатлантичний Альянс. Але навіть Обама не в силах винайти новий світ. Ігровий простір для подолання різноманітних криз доволі обмежений уже з тої причини, що природа викликів часу не зміниться лише тому, що в Америці з’явився новий президент. Тож простягнута в напрямку Ірану рука Обами, яку спершу було гидливо відхилено, лише тоді знайде свій потиск, коли Тегеран відчує прихильне ставлення.
Якщо ж ні, то й нинішній американський президент буде змушений посилити санкції та не відкидати думки про військове вирішення проблеми. Також і в Афганістані НАТО з фаворизованим Анґелою Меркель планом "мережі безпеки" не просунеться далеко, якщо всі країни-члени Альянсу не виявляться готовими вкласти в цю справу більше грошей, докласти більше зусиль для розвитку громадських структур і відрядити більше солдатів у гарячі точки країни.
Обрання Обами дозволило Заходу по-новому дискутувати про найкращі концепції. "Світ змінився, тож і ми повинні змінитися разом із ним", – заявив президент американцям у своїй промові під час складання присяги. Те ж саме стосується і Європи. Європейці виробили в собі таку погану звичку заднім числом реагувати на дії США: Вашингтон щось там собі пропонує, а Європа виробляє до цього своє ставлення. Нині цього вже замало.
Джо Байден наполегливо запросив європейців долучитися власною концепцією до ревізії афганської політики. Тож конкурс ідей відкрито. Тепер європейці повинні продемонструвати, що вони в стані запропонувати щось доречне, як виграти війну в Афганістані. І при цьому вони мусять сказати, який внесок вони самі зможуть зробити, аби успішно зіграти свою роль у цій концепції.
Автор: Clemens Wergin
Назва оригіналу: Amerika will Europa zuhören und fordert Konzepte
Джерело: Die Welt, 09.02.2009
Переклад Любка Петренка |