Все виглядає похмуро, але той, хто опанує зелені технології, буде надпотугою
Найцікавішим у теперішній кризі є те, що, за великим рахунком, ми хочемо побачити тільки найбільш поверхневі її прояви. Ми хотіли б не дискутували на тему її глибинних причин або переходу, який вона віщує у напрямку нової геополітичної рівноваги: Сполучені Штати втрачають своє верховенство, але жодна інша надпотуга не виходить наперед для того, щоб зайняти їхнє місце в якості центру світу. А оскільки ніхто не бажає хаосу, кожен продовжує позичати гроші США. Для підтримки цього встановленого ладу кожна країна дозволила глобалізацію ринків, особливо кредитних ринків, не вимагаючи глобалізації права. Це, у свою чергу, привело до всесвітньої фінансової бульбашки.
Кожен мав частку у цьому штучному рості, цьому фальшиво-вільному, штучно зростаючому світі: США, які, не докладаючи зусиль, підтримували своє верховенство; інші уряди, які гарантували повну зайнятість; дуже бідні, які мали доступ до житла; бізнес, який забезпечував продукцією; інвестори, які отримали дивіденди; і особливо фінансова система, яка найбільше скористалася з бульбашки.
Але, оскільки приватний борг має бути виплачений або анульований, зростання, яке прийшло під час накопичення боргу, також зупинилося, коли припинилось зростання боргу. Тоді почалася криза: рецесія, безробіття, депресія, політичні заворушення. Радикальні рішення покликані організувати неминучий перехід до нового світу.
Неминуче скорочення цієї бульбашки має поставити під сумнів, щонайменше тимчасово, всемогутність США і приготувати шлях до зсуву у бік більш збалансованого світу, де кожен поділяє відповідальність за неосяжні виклики, які стоять перед людством. Проте хтось може взяти на себе верховну владу, освоївши нові технології, необхідні для розв’язання цих конфліктів.
В цьому є суперечність: головні наддержави думають, що криза – це тільки тимчасове явище, і скоро ми повернемось до старого ладу. Насправді ніхто не хоче здійснити глибокі зміни, необхідні для її розв’язання.
Хоча світовий публічний борг повинен бути скороченим, тепер його тільки збільшили. Через побоювання рецесії скрізь виживання системи було профінансовано тими, хто все ще має ресурси: банками, коли вони воліють це зробити; урядами, коли ніхто інший не може. Оскільки ніде мова не заходить про збільшення податків, уряди самі залазять в борги, позичаючи в національних або закордонних інвесторів, і, у крайньому випадку, у центральних банків.
Це видно у цифрах. Коли борг Америки потрібно було зменшити, у 2008-му його збільшили. Бейлаут [bailout (букв. "допомога, поруки") – термінові заходи (зокрема, надання кредиту чи кредитних гарантій) держави, спрямованих на запобігання банкрутства приватної фірми. – Z] Ґейтнера [Timothy Geithner – актуальний міністр фінансів США. – Z], так само, як план Полсона, ще більше збільшить американський державний борг. Європейський борг також швидко зростає. Набагато більше позичальників визнають дефолт відносно своїх позик: деривативи, кредитні картки, іпотеки. І більше немає нікого, хто б знову їх купив.
Проте комерційні банки продовжують видавати позики, які в 10, а деколи у 15 разів перевищують їхні власні резерви, особливо в Європі, тоді як самі вони на шляху до зникнення – або частково, або повністю, – оскільки ніхто не знає вартості деривативів, які складають основний обсяг їхніх активів. Таким чином, глобальна банківська система на межі банкрутства. Отже, найгірший сценарій є найімовірнішим сценарієм розвитку подій: колапс банківської системи, після якого почнеться всесвітня інфляція.
Це зростання публічного боргу на додаток до приватного може привести тільки до катастрофи: банкрутство домашніх господарств, банків, навіть країн. Те, що сталося з Ісландією, також може статися і з більшими країнами, якщо кредитори впадуть у паніку. Тепер все можливо, включаючи колапс глобальної банківської системи, чиї втрати вийдуть за межі порятунку.
Цю паніку може спричинити усвідомлення неплатоспроможності системи. Також її можуть спричинити політичні або терористичні рухи: певна кількість рішучих груп, навіть із обмеженими засобами, можуть організувати спекулятивні атаки на банки, привівши до їхнього колапсу.
Тоді на нас чекає глобальна депресія. За цим може йти гіперінфляція, спровокована неосяжністю монетарних засобів, створених з моменту початку кризи; депресія дозволить звести нанівець борг на користь позичальників. Тоді світ буде переживати депресію, готову до інфляції, – глобальну Веймарську республіку.
Щоб уникнути катастрофи, борги позичальників слід якнайшвидше зменшити в організованому порядку і відновити банківське співвідношення "капіталу першого порядку" [Tier 1 capital – частина капіталу банка, що включає капітал, сформований за рахунок звичайних акцій і безстрокових привілейованих акцій, а також накопичений нерозподілений прибуток і публіковані резерви. – Z].
Перша реформа передбачає зменшення і збільшення терміну виплати боргу найбідніших (особливо тих, хто позичив гроші на житло і по вуха в боргах), навіть якщо це зроблено за рахунок директорів банків та бонусів і дивідендів власників акцій.
Друга реформа полягає в організації відновлення основного банківського капіталу. Це можуть зробити тільки платники податків, які повинні стати акціонерами банків і пізніше отримати користь від прибутків. Зібрати погані борги у "поганий банк" буде важко технічно – які борги відібрати і що це коштуватиме? – і політично скандально – чому платники податків мають бути відповідальними за втрати і дозволити власникам акцій отримати всі виплати? Отже, головна банківська система має бути націоналізована, щонайменше, тимчасово.
Якщо Китай і країни Персидської затоки будуть продовжувати фінансувати дефіцит США – де ще вони можуть розмісти свої заощадження? – цього повинно бути достатньо, щоб спричинити поступове покращення вартості деяких дискредитованих активів, повторного народження кредитних ринків і відродження глобальної економіки через два-три роки.
Відразу, як буде зменшено борг, нове зростання буде тривалим – якщо воно не покладатиметься на ті самі старі рішення, особливо якщо воно не включатиме відродження великомасштабних громадських робіт, витягнутих із дна шухляди, і якщо державний борг буде обмежено до фінансування інвестицій у глобальну громадську власність: вода, повітря, земля і енергія.
Людство сильне тільки тоді, коли воно розуміє, що протистоїть дефіциту, і коли вирішить відповісти на це. І так само, як криза 1929-го могла бути вирішена тільки встановленням електричної інфраструктури через заохочення до виробництва побутових електричних приладів, теперішню кризу буде подолано тільки тоді, коли на місці буде встановлено інфраструктуру необхідну, щоб відповісти на екологічні потреби майбутнього. Це має бути метою наступної зустрічі G-20 у квітні. У будь-якому випадку, громадські роботи не повинні погіршити кризу довкілля.
Нарешті, світові інституції повинні бути реорганізовані. Ми не можемо мати глобалізацію ринку без глобалізації права. Ми не можемо багато очікувати від майбутньої зустрічі G-20 у Лондоні, головному місці фіскального шахрайства і фінансового дерегулювання. Це нагадує зустріч Анонімних Алкоголіків, яка відбувається в барі.
Втім, достатньо очевидно, що потрібно зробити: об’єднати G-8 з Радою Безпеки ООН, дозволивши приєднатись до неї головним південним потугам, таким як Індія, Бразилія, Індія або Нігерія. Помістити міжнародні фінансові інституції під протекцію цієї реструктуризованої Ради Безпеки і покласти на неї обов’язок встановлення реального глобального регулювання для контролю фінансових інституцій; модифікувати Базельську угоду, поклавши край моделі "ринкової переоцінки" ["mark to market" – корегування балансової вартості акцій так, щоб вона відображала поточну ринкову вартість. – Z] і організувати відновлення виробництва суспільних благ (вода, чисте повітря, свобода) у всьому світі.
З часом світ буде організовано навколо нової коаліції націй, які розділяють тягар цих викликів, а не навколо однієї країни, як це є сьогодні.
У випадку, якщо не з’явиться переможець – той, хто зможе самотужки опанувати нові технології майбутнього. Зелені технології вирішать, хто буде наступною наддержавою. В інтересах світу, щоб ці технології були поділені порівну.
Автор: Жак Атталі [Jacques Attali] – президент PlaNet Finance і автор "Короткої історії майбутнього" ["A Brief Story of the Future"], яка виходить англійською у видавництві Arcade
Назва оригіналу: We’re Heading Toward a Global Weimar
Джерело: The Wall Street Journal, 12.02.2009
Переклав Михайло Мишкало |
Версія для друку