Зараз усі інтелектуальні та політичні ресурси провідних країн світу задіяні у боротьбі з глобальною кризою. Проте при всій складності та невизначеності розвитку сучасної соціально-економічної ситуації слід пам’ятати: кризи рано чи пізно закінчуються, причому, як правило, розвинені економіки виходять із них набагато сильнішими й агресивнішими. Як в умовах війни далекоглядні політики обговорюють устрій майбутнього світу, так і в умовах кризи слід обговорювати принципи післякризового устрою економіки.
Ці питання повинні бути не тільки темою для експертних обговорень. Майбутня зустріч G20 у Лондоні також могла би крім поточної антикризової боротьби і технічних проблем вдосконалення регулювання фінансових ринків обговорити більш загальні питання правил гри: принципів економічної політики у післякризовому світі.
Нижче хотів би окреслити декілька запитань, які уявляються мені ключовими для осмислення економіко-політичних контурів післякризового світу.
Перше. Як укріпити і легітимувати приватну власність? Запитання, яке стане особливо актуальним після масштабних націоналізацій останніх місяців. Справа не тільки в націоналізаціях. Діяльність влади ставить під сумнів найважливіший принцип ринкової економіки – відповідальність людини за ухвалювані нею рішення. Звичайно, і раніше бувало так, що держава приходила на допомогу великій корпорації або банку, якщо вважала це необхідним із політичних або соціальних міркувань. Проте зараз ми маємо справу з масовим порятунком приватних структур і відповідним нарощуванням частки державної власності. Ліві політики бачать у цьому крах капіталізму і неминучість приходу на зміну йому нової соціально-економічної формації. Втім, таке траплялося вже неодноразово – і востаннє у 1970-і рр., коли радянська пропаганда твердила про новий етап "загальної кризи капіталізму", замість якого відбувся крах якраз комуністичної системи.
Проте проблема виходу з широких націоналізацій буде виключно актуальна. Збереження високого рівня державної присутності в економіці обернеться серйозними проблемами для зростання і ефективності адаптації до нових технологічних викликів.
Особливу роль гратиме проблема нового видання приватизації в Росії. Було б важливо скористатися цією ситуацією, щоб подолати наслідки революційної приватизації 1990-х рр., яка, будучи з політичної точки зору виключно ефективною, не змогла забезпечити належної легітимності тих відносин приватної власності, що склалися. Іншими словами, необхідно бути готовим до нового етапу приватизації активів, причому ефективнішою з соціальної точки зору.
Друге. Якою повинна бути нова світова фінансова архітектура? Як оптимальним чином співставити в ній глобальну конкуренцію з розвитком системи глобального (але не надмірного) регулювання – регулювання, яке змогло б у майбутньому виключити саму можливість перетворення людей (так само як і цілих держав) на заручників глобальних фінансових спекуляцій і пірамід?
Широко поширена думка, згідно з якою нинішня криза відбулася від недоліку державного регулювання. Це принаймні неточно. Криза відбулася через неефективність існуючих механізмів регулювання. Справа не в тому, достатньо їх було чи ні, а в якості регулювання і надійності відповідних інститутів. Посилення держрегулювання при неефективності його інститутів ніяк не приведе до шуканого результату. Це означає, що вже зараз необхідно виробити інструменти регулювання фінансових ринків, адекватних фінансовим інноваціям XXI ст.
Крім того, дуже важливо не плутати регулювання фінансових ринків із централізованим регулюванням виробництва. Насилу і після чималих економічних втрат людство ішло у ХХ ст. від спроб побудови централізованих господарських систем. Дерегулювання переважно відбулося, і жодна криза не повинна повернути нас до вульгарного дирижизму минулого сторіччя.
Третє. Наскільки стійкою виявиться конструкція G20? І чи не слід підкріпити її формуванням регіональних інститутів економічної (можливо, і політичної) координації? Поза сумнівом, що регіональна співпраця у глобальному світі повинна збільшуватися, стаючи найважливішим чинником запобігання кризам і забезпечення стійкого зростання.
У цього запитання є й інший аспект. За останні місяці все частіше піднімається питання про появу нової парадигми – G2: маються на увазі США і Китай. Конструкція, яка економічно склалася за останнє десятиліття і яку Нейл Фергюсон іронічно назвав "химерикою" (Chimerica = China + America). Економічна взаємодія може з часом бути доповнена політичною. У кожному разі, на цю тему недавно практично одночасно висловилися Генрі Кісінджер і Збігнєв Бжезінський – політики, що представляють обидві головні політичні партії США. Якщо події розвиватимуться у цьому напрямі, світ із часом придбає істотно нові контури.
Четверте. Які оптимальні моделі розвитку систем освіти і охорони здоров’я? Для нас поза сумнівом, що саме інвестиції в людину є сьогодні пріоритетом уряду будь-якої країни. Не менш очевидно, що розвиток цих секторів вимагає не тільки грошей, але й формування ефективних інститутів, принципів і правил їх функціонування, адекватних викликам XXI ст. Це також тема, гідна "двадцятки", подальший розвиток якої мав би залежати від фінансових і економічних запитань до координації зусиль у сфері людського капіталу, вироблення нових моделей і стандартів його розвитку. Якщо, звичайно, G20 збережеться як чинник світової політики.
Вже зараз пора задуматися про контури і підстави соціального, економічного і політичного життя післякризового світу. Набір запитань достатньо очевидний. На них треба дати відповідь – і чим швидше, тим краще.
Автор: Володимир Мау – ректор Академії народного господарства при уряді РФ
Назва оригіналу: Мир после кризиса: Что получим на выходе
Джерело: Ведомости: №27 (2297), 16.02.2009
Переклала Юлія Павлишин |
Версія для друку