Західна аналітична група

Одна країна, дві нації
Süddeutsche Zeitung	17.02.09
Косово як суверенній державі виповнився вже один рік, але змінилося з того часу небагато. Наймолодша держава Європи, з незалежністю якої, проголошеної 17 лютого 2008 року, пов’язували такі високі сподівання, виглядає цього вівторка так само невтішно, як і в попередні періоди своєї історії. Передовсім два мільйони албанців стурбовані своїм економічним становищем. Водночас міжнародний статус країни-парії, політична домінація іноземних чиновників, котрі в юридичних зовнішньополітичних та конституційних питаннях мають вирішальне слово, а особливо етнічний розкол у країні не сприяють відходу від того сумного стану, який лише трохи вдалося підсвітити феєрверками цього свята. "Вже стільки років минуло", – мовиться у меланхолійно-бунтівному хіті "Amaneti i Clownit" у виконанні гурту Troja, який часто крутиться на радіо й телебаченні. Співак, нібито від імені розчарованої молодої генерації, запитує: "Скільки років повинно ще минути? Як довго ми повинні ще терпіти цих людей, котрі крадуть нашу енергію?" Гурт не в змозі відповісти на ці запитання, але насправді цю відповідь мали б дати представники місій UNMIK [Тимчасова адміністрація ООН в Косово, створена 10 червня 1999 року. – Z] та EULEX [Спеціальна місія Європейської Унії в Косово, створена 16 лютого 2008 року. – Z], котрі керують країною, де переплуталися всі повноваження. Як і до проголошення незалежності найгострішою внутрішньою проблемою залишається співпраця між сербами й албанцями, якої фактично не існує. Хоча на новому (непопулярному) прапорі зображено шість золотих зірок на синьому тлі, які повинні символізувати етнічні групи, що мешкають у Косово. Втім, жодна мультикультурність під час святкування річниці нового державного утворення не проглядалася. З того часу, як албанці проголосили незалежність, між сербським та косовським урядом не відбулося жодного офіційного контакту; ООН не вдалося навіть зрушити з мертвої точки переговори про захист сербських церков та монастирів. Усе залишається, як і раніше: політика з обох сторін карбується глибокою обопільною недовірою. Зрозуміло, що серби відчувають себе певним чином обділеними втратою історично значимої території, що доводить програш націоналістів під час парламентських виборів у травні минулого року. Однак складно зрозуміти, чому і в проєвропейському таборі президента Бориса Тадіча не докладено жодних зусиль для налагодження стосунків із колишньою провінцією, не проведено переговорів щодо кордонів та захисту сербської меншини. Сербський уряд досі вважає, що проголошення суверенітету суперечить міжнародним нормам. Тож Белград і нині воює із "псевдодержавою", але вже не так, як у 90-х роках, тобто за допомогою зброї, а використовуючи дипломатичні та юридичні засоби. Міністр закордонних справ Сербії Вук Єремія розповідає, як він провів минулого року 222 дні в літаку, займаючись лобізмом проти нового державного утворення, яке суперечило праву. На початку жовтня він зміг відсвяткувати невеличкий тріумф: тоді ООН схвалила резолюцію, у якій від Міжнародного суду вимагалося перевірити відповідність проголошення незалежності міжнародному праву. І допоки суд ще не подав свого вердикту, у багатьох країн залишається сумнів: на сьогодні лише 54 держави визнали Косово. А Белград тим часом готується до нової проби сил: сербський парламент разом із нелегальним Народним представництвом Косовських сербів планує провести спільне засідання на півночі Косово. Для Європи, котра нині всі свої сили кидає на боротьбу з фінансовою кризою, нова держава аж ніяк не є пріоритетним завданням. Тому зрозуміло кожному, що нинішній стан справ є надзвичайно далекий від того, аби "бути ідеальним, а багато хто назвав би його хаотичним", як висловився колишній посередник ООН Альберт Роган [Albert Rohan]. Допоки Сербія не піде на співпрацю, доти в новій державі не вдасться ухвалити Конституцію, а значить не буде і стабільності. Автори: Marc Hoch, Enver Robelli Назва оригіналу: Ein Land, zwei Nationen Джерело: Süddeutsche Zeitung, 17.02.2009 Переклад Любка Петренка