Тільки надмірна повага
Барак Обама хоче дружити з Росією, "натиснути кнопку reset", як одного дня запропонував один із його високопосадовців.
Звучить знайомо. Біл Клинтон тримав у ведмежих обіймах Бориса Єльцина і Джордж Буш вдивлявся в душу його наступника, Владіміра Путіна. Втім, із часу останніх днів у Кремлі Константіна Чєрнєнка відносини з Росією не були такими поганими.
І що далі? Америка на марші в Євразії. В епоху Клинтона і Буша демократія, відкриті ринки і стабільність поширилися по всьому регіону. Від Естонії до Грузії і Македонії, вільні люди хотіли приєднатися до Заходу.
На кожному етапі цього шляху Росія шукала способи, щоб зашкодити цьому великому проекту, розпочатому після закінчення Холодної війни. Визнаємо, що Кремль діє з позиції захисту своїх зрозумілих інтересів, але також це повинні робити і США, і надалі продовжувати рухатись у тому ж напрямі.
Найкраща розмова Туманної долини [прізвисько Держдепартаменту США. – Z] є такою: "так, але уявіть світ із доброзичливою Росією, яка в змозі допомогти нам, скажімо, зупинити атомну програму Ірану. Отже, давайте не будемо так сильно наполягати на розміщенні в Польщі та Чеській республіці системи ПРО проти Ірану, що так ненавидить Росія – використаємо, якщо необхідно, відмовку, що кошти і ймовірність здійснення вимагають подальшого вивчення. Відмовитись від тісніших зв’язків НАТО з Україною і Грузією. Зробити так, щоб Росія відчувала себе важливою, відчувала, що з нею консультуються". Загальні риси такого плану угоди описав на минулому тижні, під час конференції з питань безпеки у Мюнхені, Джо Байден.
Зарозумілість полягає у тому, що ми думаємо, наче можемо завоювати прихильність Кремля, змінивши нашу поведінку. Перед тим, як спробувати, Обама повинен знати нещодавню історію. У питанні ПРО, пропонуючи Москві шанс приєднатись, американські дипломати витратили так само багато часу на переговори з Росією, як і на переговори з країнами Центральної Європи. З того нічого не вийшло. У питанні незалежності Косово і санкцій проти Ірану Росія блокувала Захід і ООН.
Минулої весни в якості сигналу доброї волі Путіну, НАТО принизило Грузію і Україну. Наступного дня Путін у приватній розмові сказав Бушу, що Україна не є "реальною країною" і належить до володінь Росії. П’ять місяців по тому відбулося вторгнення Росії у Грузію і де-факто анексія її бунтівних провінцій, Абхазії та Південної Осетії.
Обама може спокуситися думкою, що він може схилити на свій бік Росію. Зрештою, вони, схоже, потребуватимуть Америки (скорочену версію Заходу) набагато більше, ніж Америка потребує Росію. Ми не вороги. Реальні стратегічні виклики Росії розташовані на сході: Китай жадібно дивиться на неозорі, багаті на мінеральні ресурси, негусто заселені та відрізані від Москви сибірські степи (дотепер ви не можете перетнути територію Росії на автомобілі). І на півдні: арка ісламського екстремізму, починаючи з можливо ядерного Ірану, суперника у боротьбі за енергоресурси Каспійського моря і вплив.
І, як кожного дня відкриває для себе Путін, корабель його економіки все більше тоне, Росія не спромоглася скористатися шалено високими цінами на нафту для того, щоб диверсифікувати свою економіку подалі від енергії. Вона не продає світові нічого цінного, крім газу, нафти і другосортної зброї. Її інфраструктура загниває і її населення зменшується.
Кремлівський лідер із баченням довготривалої перспективи побачив би ці смертельні загрози для майбутнього Росії і поспішив би збудувати тісні партнерські відносини із Заходом. Але інтереси Путіна і його малої, кримінальної, авторитарної кліки не обов’язково співпадають із інтересами Росії.
Здається, чари Обами не діють на режим, легітимізований глибокою неприязню до Америки. Дмітрій Медвєдєв, дрібний чиновник Путіна у президентському офісі, переніс дату звернення до нації на день закінчення американських виборів для того, щоб розказати внутрішній аудиторії свою версію результатів виборів. Напередодні перемоги Обами, в обличчя хвилям проамериканських сентиментів, що прокотились усім світом, він сказав, що США були "егоцентричні ... неправі, егоїстичні та деколи просто небезпечні".
Тоді Кремль привітав Обаму із входженням у Білий Дім першою серйозною головною біллю для адміністрації у царині закордонної політики. Взявши $2 мільярди зі своїх швидко зникаючих резервів, Росія методом залякування і підкупу змусила Киргизстан закрити військовий аеродром США, головний транспортний вузол для поставок, які направляються в Афганістан. Бажання Росії мати "сфери впливу" перевершує загрозу відновлення екстремістського ісламу в її південному поясі.
Тут мислять кашею часів Холодної війни. Але росіянам ніколи не пропонували нової розповіді. Ідеї "Європейської сім’ї" Міхаїла Горбачова і Єльцинських реформ пішли на дно. Путін повернувся до знайомого рецепту: Росія, будівничий імперії та бич Заходу.
В Америці також все ще присутня ментальність часів Холодної війни. Серед людей, які займаються закордонною політикою, багато совєтологів, і вони за звичкою переоцінюють важливість Росії. Посольство в Москві величезне; двосторонні зустрічі, як у старі часи, неминуче стають "самітами".
Свіжий старт Обами – це хороший час для перевірки реальності. США можуть працювати з Росією, сприймаючи її на відповідному їй місці. Навіть припущення, що росіяни мають право голосу щодо долі України або нашого союзу з чехами, дозволить Путіну підживлювати ілюзію гіпотетичної величі та допоможе йому втримати владу.
Врешті-решт, це росіянам вирішувати, з ким їм дружити. Одного дня хтось у Кремлі повинен стати перед лицем важкого вибору: чи ізольована і нефункціональна Росія хоче модернізуватись і приєднатись до Заходу, як от Китай, або продовжувати повільно занепадати? До того часу Обамі краще запастися аспірином і відкинути свої сподівання щодо Росії.
Автор: Метью Камінскі [Matthew Kaminski] – член редакторської ради WSJ
Назва оригіналу: Why Nurture Russia’s Illusions?
Джерело: The Wall Street Journal , 16.02.2009
Переклав Михайло Мишкало |
Версія для друку