Шокуюче багато обмежень свободи було введено. Кожне окреме може бути малим, але кумулятивна втрата є величезною
30 років я відвідував місця, які не є вільними, від Східної Німеччини до Бірми, і писав про них, вірячи, що я приїхав із однієї з найвільніших країн у світі. Я хотів, щоб люди в цих місцях більше раділи тому, що маємо ми. В останні декілька років я усвідомив – наприкінці п’єси, але краще пізно, ніж ніколи, – що індивідуальна свобода, недоторканність приватного життя і права людини у Британії були порізані та викинуті геть, подібно салямі, під керуванням уряду нових лейбористів, що відверто визнає свободу центральною темою британської історії.
"О, ці заходи майже ніколи не будуть застосовані, – щоразу кажуть вони. – Звичайним людям немає чого боятись. Це вплине якраз на 0.1%". Але сотня разів 0.1%, і маємо 10%. Тепер східні німці набагато вільніші, ніж ми, принаймні з точки зору закону і адміністративної практики в таких сферах, як нагляд і збір даних. Тридцять років тому вони мали Штазі. Сьогодні Британія має настільки широко розписані та еластичні закони про ведення нагляду, що рада міського району Пул може використовувати їх для того, щоб витратити два тижні на шпигування за сім’єю, помилково звинуваченою у неправді при заповненні шкільної заяви. Повідомляється, що офіційні шпигуни зробили чисельні помітки, де описували пересування матері та її трьох дітей, яких вони означили як "цілі", спостерігали за тим, як сім’я вночі пішла додому, щоб встановити, де вони сплять. І це повинно вважатися сучасною Британією?
Давайте відверто: хоча важно опиратися бажанню поставити Штазі в заголовок, такі методи штазі-нишпорок ще не створюють штазі-державу. Політичний контекст є зовсім іншим. Ми не живемо при однопартійній диктатурі. Але також це не є "одиничним випадком", як це завжди опротестовують міністри. Майже кожен тиждень приносить якісь нові одкровення про те, в який спосіб наш уряд далі забрав малий шматок нашої свободи, завжди в ім’я іншого реального або гіпотетичного добра: національної безпеки, захисту від криміналу, згуртованості громади, ефективності (ха-ха) або наших "особливих відносин" зі Сполученими Штатами.
Останньою йде свобода. Як пише у своїй чудовій книжці "Напад на Свободу" [The Assault on Liberty] Домінік Рааб [Dominic Raab], уряд "гіперактивно створив більше внутрішнього законодавства, ніж всі інші уряди в нашій історії разом взяті, акумулюючи величезний арсенал нових легальних повноважень і вигадуючи більш ніж три тисячі додаткових кримінальних порушень". Сьогодні на прес-конференції організатори акції "Конвенція на тему Сучасної Свободи" [Convention on Modern Liberty], яка відбудеться на наступному тижні, – чий запальний дух включає оглядача Генрі Портера [Henry Porter] і демократичного активіста Ентоні Барнета [Anthony Barnett], – представлятимуть першу спробу скласти каталог свобод, які ми втратили, у списку, складеному студентською програмою прав людини з University College London.
Інші вільні країни, включаючи США, проявили надмірну реакцію у відповідь на загрозу тероризму, порушуючи свої власні конституційні принципи і легальні стандарти. Особливість Британії у тому, що ми обмежили індивідуальну свободу на багатьох різних фронтах. Ми були співучасниками у керованому Америкою процесі піддання тортурам своїх власних людей; в той самий час ми руйнували свободу слова у способи, які важко уявити у США; ми стали тими, кого організація з питань захисту приватних прав [Privacy International] називає "суспільством ендемічного нагляду".
Так, боротьба з тероризмом вимагає деяких обмежень. Так, ви можете говорити про випадок зниження злочинності при використанні деяких систем телевізійного нагляду CCTV. Але ми маємо більше CCTV, більшу базу даних ДНК і більш амбіційну (і не працюючу) схему Регістр Національної Ідентичності [National Identity Register], як і більше поліційної влади і підглядання за електронною поштою, ніж будь-яка порівняно ліберальна демократія. Зверху цього, ми маємо бюрократію, настільки централізовану і некомпетентну в керуванні цією масою даних, що вона загубила два комп’ютерних диски, на яких містились деталі виплат на дитину 25 мільйонів людей.
Більше того, деякі втрати свободи часто не дають результату в гіпотетичному збільшенні безпеки чи ефективності. Так, наприклад, Ґордон Браун і його міністри продовжували наполягати на 42 днях "арешту без суду", не зважаючи на той факт, що два попередні керівники служби безпеки країни, директор служби прокурорів, колишній лорд-канцлер, генеральний прокурор і генеральний суддя – якщо коротко, майже кожен із тих, що перебувають в темі, – сказали, що це невірно, не є необхідним і непродуктивно. Як може уряд розумних і часто ліберально мислячих осіб поводитися настільки неліберально, зарозуміло і тупо? Які гайки і шурупи вони втратили? Які нерви відсутні?
На щастя, почався рух опору. Його вели три групи: судді й адвокати (прочитайте чудову статтю колишнього старшого судді, лорда Томаса Бінхема [Thomas Bingham], опубліковану у вівторок на цих сторінках); невибрані пери (прочитайте нещодавню оприлюднену надзвичайну доповідь Палати Лордів у питанні ведення спостереження); розмаїта коаліція журналістів, вчених, письменників, мислителів, активістів громадянського суспільства і громадян, лівих і правих, молодих і старих – тепер деякі з них об’єдналися разом, щоб започаткувати Convention on Modern Liberty.
Помітно відсутньою у цьому списку є одна група, яка, коли справа доходить до захисту британських свобод, повинна бути на передньому фронті: обрані нами представники. Це не просто невдача Нових Лейбористів. З небагатьма помітними винятками, такими як Девід Девіс [David Davis], більшість наших депутатів були неймовірно послужливі та малодушні, по мірі того, як наші свободи було забрано геть. Так, наприклад, минулого тижня міністр внутрішніх справ патетично й ідіотично заборонив в’їзд у Британію голландського депутата Ґірта Вілдерса [Geert Wilders], який прибув для того, щоб на запрошення членів Палати Лордів показати свій гидкий і образливий антиісламський фільм. Результат: урізання свободи слова, що дає Вілдерсу більше вільної реклами і публічності, про що він в іншому випадку міг тільки мріяти. Як же відреагував речник міністерства внутрішніх справ, ліберальний демократ Кріс Гун [Chris Huhne]? О, все добре, сказав він, тому що фільм і справді образливий. Файно, так. Називати себе лібералом? Джон Стюарт Мілл [John Stuart Mill] перевертатиметься у своїй могилі. І мені потрібно декілька переконливих доказів, що передня лава консерваторів буде кращою.
Я не впевнений, що повністю зрозумів усі причини цієї малодушності, але ось одна. Декілька років тому я запитав дуже високопоставленого політика, Нового Лейбориста, чи його уряд не помилився щодо балансу між безпекою і свободою. "Знаєте, – відповів він, – одне, що я можу Вам сказати, якщо Ви запитаєте британців, вони завжди виберуть більше безпеки". І це повернулось назад до нас. Оскільки наші лідери зараз переважно є послідовниками – керуються результатами останнього опитування, фокус-груп або газетних компаній – це вже наша справа, це нам вирішувати, що робити, щоб змінити їхні погляди на те, чого "люди" хочуть.
Ось чому таким важливим для нас є те, настільки багато з нас по всій країні, наскільки це можливо, наступного тижня візьме участь у акції Convention on Modern Liberty, щоб послати безпомилковий месидж уряду і парламенту країни, якій все ще далеко до Бірми і старої Східної Німеччини. І тоді нам потрібно продовжувати лобіювати наших депутатів, у кожний відомий для чоловіка, жінки і дитини спосіб, аж то того часу, поки месидж проникне через їхні грубі та байдужі черепи.
Якщо чесно, я все ще не можу повірити, що це відбувається з моєю країною. Таке відчуття, ніби це поганий сон. Але це відбувається, і ми повинні зупинити це. Зараз.
Автор: Тімоті Гартон Еш [Timothy Garton Ash] є одним із промовців на акції Convention on Modern Liberty, яка відбудеться в Лондоні у суботу 28 лютого, з іншими сесіями у Брістолі, Бірмінгемі, Манчестері, Кембриджі, Глазго, Белфасті та Кардіфі. З метою додаткової інформації і для купівлі квитків звертайтесь і дивіться modernliberty.net
Назва оригіналу: Liberty in Britain is facing death by a thousand cuts. We can fight back
Джерело: The Guardian, 19.02.2009
Переклав Михайло Мишкало |
Версія для друку