Перекладачка Анастасія Корчагіна, анітрохи не сумніваючись, що збагатила багатостраждальну російську мову дивовижним словом "шопоголік", ймовірно, не підозрювала, що у цього слова є точний і науково коректний еквівалент – оніоман. Якщо не подобається занадто вчений термін, вартувало, мабуть, скористатися вже широко вживаним словом "покупант", в якому вчувається маніакальна одержимість до споживання. Мій варіант перекладу назви першого роману із саги Софі Кінселли про Ребеку Блумвуд – "Откровения потребленки" [Одкровення споживацтва. – Z].
Стрічка Пі-Джей Хогана Confessions of a Shopaholic вийшла на екран у найбільш вдалий для неї момент. Саме зараз Америка бурхливо обговорює майбуття економіки споживання. Якщо ця модель себе вичерпала, то що має прийти їй на зміну? Рецензії на кумедну комедію зі сміховинно смішною рудою австралійкою Айлою Фішер пишуть серйозні економісти і психологи.
Ситуація, в якій опинилася Ребека Блумвуд, до болю знайома чи не кожному американцеві: безвідмовні раніше кредитні картки раптом показують тобі дулю, життя у позику обертається кошмаром, під ногами у безнадійного боржника розверзається фінансова прірва, в яку, як відомо, можна падати нескінченно. Боргових ям, описаних Дікенсом і Островським, у сучасній Америці не існує, але американців нервує і дивує порада жити по засобах. Як це так – "по засобах"? Не нами такий порядок заведений, чому ж ми виявилися крайні? Чому на нас він повинен закінчитися? У чому ми винні?
Ні в чому. Ребека Блумвуд теж так думає: "Це марнотратство завело мене в борги. Але ж я не винна. Я просто стала жертвою західного матеріалізму – щоб протистояти йому, потрібна нелюдська сила". Абсолютно справедливо. Західний бізнес із покоління в покоління виховував незбориму пристрасть до споживання. Сучасний покупант – підсумок терплячої селекції.
І Америка тут не перша. Перші симптоми описав ще в 1883 році чуйний до соціальних процесів Еміль Золя у романі "Жіноче щастя" [Au Bonheur des Dames]. Під цим ім’ям він зобразив перший паризький універсальний магазин Le Bon Marché, а в образі Октава Муре вивів його першого власника Арістіда Бусіко.
Романіст досконало описав технологію торгівлі, не забув і про шопліфтинг (тодішнім пані було легко ховати крадений товар під пишними спідницями: "вони проробляли це в розкішних убиральнях, обставлених тропічними рослинами"), але головне, що вловив Золя, – це психологічний настрій нестримних, зачарованих достатком купувальниць. Поглядаючи на торговий зал зверху, Октав Муре відчуває себе неподільним володарем цього царства:
"Починався відлив, купи матерій захаращували прилавки, в касах дзвеніло золото... Обібрані, зґвалтовані, переможені купувальниці віддалялися, переситившись і відчуваючи прихований сором, як після недозволених ласк в якому-небудь підозрілому готелі. А Муре панував над ними: він підпорядкував їх своїй волі, добившись цього безперервним потоком товарів, низькими цінами, обміном куплених предметів, люб’язністю і рекламою... Він створював нову релігію; на зміну спорожнілим церквам і хиткій вірі прийшли його базари, що відтепер давали поживу спустошеним душам. Жінка бувала у нього в дозвільний час, в час трепету і хвилювання, який раніше проводила в сутінку каплиць, шукаючи вихід своїй хворобливій пристрасності, притулку в нескінченній боротьбі між божеством і чоловіком; вона віддавалася тут культові тіла, що вводив її у світ небесної краси. Якби Муре надумав закрити двері, на вулиці почалося би повстання, пролунав би відчайдушний крик фанатичок, у яких віднімають сповідальню і вівтар". [Переклад з рос. перекладу Ю. Даніліна. – Z]
Як дивовижно точно описана тут недуга і наркотичний ефект шопінгу, що заглушає внутрішній душевний біль! І зовсім не випадкові сексуальні асоціації. Задоволення схоже на сексуальне відчуває і Ребека Блумвуд, оволодівши жаданою здобиччю:
"Ось вона, мить щастя – коли пальці стискають ручку блискучої, хрусткої сумки і весь вміст цієї фірмової упаковки переходить у моє повне володіння. На що схоже відчуття, що виникає в такий момент? Це все одно, що голодувати декілька днів, а потім відкусити величезний шматок гарячого тосту з маслом. Або прокинутися вранці й усвідомити, що сьогодні субота. Та що там, такі миті можна порівняти з кращими моментами сексу. Ніщо більше не існує – всі думки і відчуття сконцентровані на цьому чудовому відчутті. На одному чистому, егоїстичному задоволенні". [Переклад з рос. перекладу А. Корчагіной. – Z]
Оніоманія як душевний розлад досліджена і описана в першій четвертині XX століття видатними психіатрами Ойгеном Блейлєром і Емілем Крєпєліном; останній запропонував термін – від грецького oneomai ("купувати"). У спеціальній літературі її називають також compulsive buying disorder (CBD) – "непереборний хворобливий потяг до споживання".
Американська психіатрична асоціація поки що не внесла оніоманію до свого діагностичного довідника; вона вважається однією з форм impulse-control disorder (ICD) – розлади контролю за бажаннями. Оскільки цей різновид психічної залежності менш соціально небезпечний порівняно з наркоманією чи алкоголізмом, на неї довгий час не звертали належної уваги. Як наслідок, як показало недавнє дослідження вчених зі Стенфордського університету, на оніоманію страждає сьогодні близько 17 мільйонів американців, причому чоловіки і жінки в рівній пропорції.
Як правило, оніоманія починає розвиватися ще в ніжному віці, коли у підлітка з’являється перша кредитна картка. При цьому прагнення витратити гроші може і не мати хворобливого характеру. Явна ознака психічного розладу – відчуття провини, що виникає незабаром після короткого захвату покупкою. Оніомани часто навіть не розгортають товар або навіть ховають його з очей геть.
Останнім часом американці почали більш охоче признаватися у своїй таємній пристрасті. З’явилися об’єднання анонімних боржників і вебсайти допомоги оніоманам. У нас в Арлінгтоні психіатри просто в торговому центрі проводять із ними групові сеанси терапії.
Все це дуже добре, але виникає резонне запитання: якщо нестримний потяг купувати – рід недуги, тоді, можливо, хвора й економіка, що експлуатує його? Чим відрізняються від Ребеки Блумвуд економічні радники президента Обами, що пропонують "оздоровляти" економіку новими зовнішніми позиками? Вони все ще сподіваються повернути її в колишнє русло, а для цього починають роздавати громадянам всіляку допомогу і податкові пільги з розрахунку на те, що громадяни негайно побіжать витрачати ці гроші і тим самим дадуть імпульс економічному зростанню. Замість того щоб знайти спосіб розірвати замкнуте коло, вони замикають його ще тугіше.
Коли Ребека не бачить жодного раціонального виходу зі свого становища, вона вигадує фантастичний – виграш у лотерею. Через короткий час вона настільки звикається з цією думкою, що починає приймати мрію за реальність і міркує, на що витратити багатство, що звалилося з неба: "Особняк у Белгравії мені підходить. Задоволена, я опускаю погляд до рядка з ціною і застигаю від здивування і обурення. Шість із половиною мільйонів фунтів! Ну і ціни! Шість із половиною мільйонів!.. У мене немає шести з половиною мільйонів. У мене залишилося всього мільйона чотири... або п’ять?"
Автор: Владимир Абаринов
Назва оригіналу: Шопоголики рисуют нолики
Джерело: grani.ru, 20.02.2008
Переклала Юлія Павлишин |
Версія для друку