Лівиця існує й існувати буде, тому що – подібно як правиця – є виразом реально існуючих людських потреб і людських мрій – пише публіцист
У цікавій статті Томаша Врублєвського ("Криза без лівиці") знайдемо багато влучних спостережень, що стосуються стану польської та світової лівиці, а також характеру теперішньої економічної кризи. Разом із тим, Врублєвські, однак, вклав у свій текст чимало, принаймні частково, помилкових – на мою думку – тез.
Тез, характерних для явища, яке я позначаю як сучасне польське месіанство. І, як кожне месіанство, вважаю шкідливим. Бо воно веде на інтелектуальні манівці та схиляє до витрачання енергії на дії у найкращому разі зайві, а часто шкідливі.
Ми мудріші
Сучасне польське месіанство ґрунтується на мовчазному переконанні про винятковість поляків. Винятковість, побудована на пережитому комуністичному досвіді та нібито винятковому знанні, яке випливає звідси, про зловорожий вплив лівизни на... у принципі все, а перш за все на економіку.
У просто шокуючий спосіб це унаочнює польська реакція на теперішню кризу. Коли перед її лицем майже цілий світ пригадує собі кейнсіанські рецепти, коли право доброго тону знову отримують у салонах прокляті ідеї боротьби з кризою через державні видатки, у Польщі це мало хто помічає. Тут надалі панує неоліберальна мантра.
Економіст Джозеф Стігліц колись закликав країни, що розвиваються, щоб вони всупереч неоліберальній пропаганді урядів найрозвинутіших країн захищали свої ринки – так, як зворотньо до публічно визнаваних принципів це роблять найбільші економічні потуги Заходу. У Польщі мало хто звернув на це увагу. Сьогодні вже в найрозвинутіших країнах неоліберальна пропаганда тане. У Польщі майже нічого не змінилося, і це спричинено – на мою думку – тривалою антилівою травмою.
Ця травма може призвести до того, що навіть такий інтелігентний автор, яким є Томаш Врублєвські, пише: "Історія лівиці складається з ідеологічних поривів від рецесії до рецесії. Це патент на використання тимчасових економічних труднощів для розбудови стійких інституцій соціальної держави" і не помічає, що впадає у стиль мовлення (а може, зрештою, і мислення?) характерний, власне, для комунізму.
Це ж тоді в партійній мові, якщо були "економічні труднощі", то очевидно тільки "тимчасові". Що виникають часом із саботажу, здійснюваного імперіалістичними агентами, а часом – внаслідок людських помилок. Натомість у жодному разі не можна було сказати (а до певного моменту – і подумати) про те, що означене як труднощі є не стільки тимчасовим, як структурним. Пов’язане з самою суттю системи. Системи, яка до певного моменту була продуктивною, а потім продуктивність припинилася.
Коли тепер ми бачимо поступовий – із загрозою перейти у знищення – занепад американського середнього класу, що поколіннями був найпродуктивнішою основою економіки Заходу і найбільш стабільної західної демократії, з’являються думки, чи не означає це, що ми маємо справу не з "тимчасовими економічними труднощами", а зі стійкою втратою продуктивності через систему.
Лівице, не існуй!
Врублєвскі пише, що рисою лівиці є форсування "гігантських суспільних регулюючих проектів, що обмежують особисті свободи, щоб пхати світ в іншу сторону, ніж штовхає його природа людини". Варто, може, задати собі запитання: якби те, що лівиця форсує, було дійсно таке суперечливе з людською природою, то як пояснити той факт, що лівиця існує вже щонайменше 200 років? Якби вона була аберацією декількох хворих розумів (а частина правих публіцистів не видається віддаленою від такого судження), то повинна була зникнути.
Деякі консервативні публіцисти мріють про світ (а особливо про Польщу) без лівиці – і свої мрії вважають реальністю. Немає нічого більш помилкового. Бо не треба бути лівим, більше того – не потрібно лівицю любити, щоб відзначити доволі очевидний факт. Лівиця існує й існувати буде, тому що – подібно як правиця – є виразом реально існуючих людських потреб і людських мрій. Потреб і мрій так іманентно вписаних у природу людини, що – зрештою, неможлива – тривала ліквідація якогось із цих способів сприйняття світу означала б цілковиту зміну людської природи. Означала би, зрештою, каліцтво людини.
Врублєвські зауважує, що причиною занепаду welfare state [держави загального добробуту] є глобалізація. Авжеж. Однак, важливо розуміти, що початки розмонтування соціальних систем і збільшення суспільного розшарування в країнах Заходу передували на пару років прискоренню глобалізації у 90-х роках. Окрім глобалізації причиною цього – не єдиною, але Врублєвским не поміченою, – було падіння реального соціалізму.
Це існування глобальної альтернативи, до певного моменту привабливої для частини західних суспільств, було причиною того, що політично-бізнесові еліти того ж Заходу через кілька десятків років погодилися на розбудову системи суспільних гарантій. Спочатку виродження, а потім банкрутство альтернативи сприяли тому, що в цих еліт зникла причина, щоб далі миритися з цим болісним для них самообмеженням.
Радикальні вільноринковики не тільки тішаться з теперішнього відступу welfare state. Вони, як правило, вважають, що сам початок його розбудови був помилкою, ознакою декадентсва Заходу. Вони не хочуть помічати, що коли б не цей "соціал", зненавиджений ними, ми тепер жили б напевно в якомусь союзі соціалістичних республік світу. Бо країни Заходу змели б комуністичні революції.
Радикальні вільноринковики не хочуть цього помітити.
Дорога до скансена
Я розумію причини цього явища. Антиліва травма в людей, сформованих у ПРН, сформованих у роки деградації комунізму, особливо заангажованих тоді в антирежимну опозицію, є зрозумілою. Я знаю, що я пишу, довгі роки сам у цьому був впевнений. Але свій образ світу варто зіставляти з реальністю.
На жаль, сила сформованого в 70-80-х роках досвіду така потужна, що багатьом навіть інтелігентним людям унеможливлює цю конфронтацію. Я помічав це багато разів. Наприклад, коли в товаристві колег із мого покоління з’являлася тема зростаючої – серед людей значно від нас молодших – популярності лівих поглядів.
Екстремальною реакцією бувала часом просто відмова сприйняття цього факту до відома. Типова реакція – безпорадне знизування плечима, що є виразом щирої неможливості зрозуміти явище. Як? Адже все відомо. Адже правда відома. А ця молодь не хоче прийняти цієї очевидності до відома? Саме так виглядає гарантований шлях до скансена.
Автор: Пьотр Сквєціньскі [Piotr Skwieciński] – публіцист, був, зокрема, головою ПАП
Назва оригіналу: Antylewicowy polski mesjanizm
Джерело: Rzeczpospolita, 25.02.2009
Переклад: О.Д. |
Версія для друку