Тепер ця ситуація є нестабільною для кожного – чи в тих, що в межах Єврозони, чи в тих, що все ще поза її межами
У цій кризі все було піддано перевірці на міцність. Європа також. Все чіткіше стає видно слабкі місця того способу, в який ЄУ складалася докупи – політично і економічно – протягом останніх 20 років, з того часy як світ змінився у 1989-у. Восени минулого року на прикладі інвестиційних банків ми побачили: якщо одна захисна перегородка луснула, на інших, скоріше за все, чекає та ж доля.
Почнемо з єврозони. Для тих, хто має євро, під час цього шторму воно було джерелом стабільності та сили. Претенденти на членство в єврозоні, подібно Польщі, моляться, щоб вони вже були її членами. Навіть у Британії відновилися дискусії щодо того, чи не краще б нам жилося з євро. Втім, у той же час, стає відчутною напруга між різними членами єврозони. Вони повертаються до свого початкового задуму.
На запитання, який перший урок ви винесли з першого японського десятиліття стагнації, провідний японський аналітик сказав: потрібно мати якнайтіснішу координацію між вашою монетарною і фіскальною владою. Єврозона має одну монетарну владу, але 16 різних національних фіскальних влад. На практиці вони лише слабо зв’язані пактом зростання і стабільності, при цьому є суб’єктами, які перебувають під інтенсивним домашнім політичним тиском – оскільки демократична політика в Європі все ще є майже повністю національною. Це має свої наслідки. Так, наприклад, через те, що протягом років уряди єврозони поводили себе по-різному, їхні облігації, в якійсь мірі, по-різному оцінюють на ринках. В часи кризи ця напруга зростає. Спочатку безпека, каже інвестор. Отже, навіть якщо уряд Греції запропонує мені кращі відсотки, я можу віддати перевагу німецькому уряду і позичити гроші йому. Чим більше інвесторів думають подібним чином, тим більше зростають відмінності. Врешті, щось повинно не витримати.
Одним зі шляхів виходу з цієї ситуації – нещодавно за це виступив Джордж Сорос та інші – є створення єдиної урядової облігації єврозони. Оскільки це включатиме слабші та більш ризиковані уряди, Німеччина повинна буде заплатити трошки більше для того, щоб позичити гроші, які вона потребує, користуючись такою облігацією. Тепер уявіть собі, як це сприймуть німецькі виборці. Що, якщо Німеччина зануриться в рецесію, ми, німецькі платники податків, повинні платити, щоб врятувати греків, чи італійців, від наслідків їхньої власної фіскальної безвідповідальності? Unerhört! Unmöglich! [Нечувано! Неможливо! – Z] Так що політики, які повинні прийняти це рішення, заплатять за це ціною європейських виборів цього літа і федеральних виборів восени цього року. Вони не матимуть голосів від вдячних греків або італійців. Якщо коротко – через те, що ми маємо монетарну, а не політичну унію, вкотре рішення, які потрібні для того, щоб поставити довготривалий європейський інтерес над короткотерміновим національним інтересом, є більш необхідні та менше винагороджені.
Навіть ще драматичнішою є скрута країн Центрально-Східної Європи, що приєдналися до ЄУ протягом останнього десятиліття, а все ще (за винятком Словаччини та Словенії) не в єврозоні. За останні тижні буревій завдав їм мстивого удару. Замість того, щоб почуватися в безпеці, перебуваючи на борту хорошого корабля ЄУ, їхні тісні фінансові відносини із Західною Європою стали частиною їхньої проблеми.
Двадцять років тому, після оксамитового кінця комунізму в 1989-у, вони взялися будувати капіталізм без капіталу. Таким чином, вони широко відкрили двері для західних інвестицій. Більшість із їхніх найбільших банків мають або західних власників, або більшість західних акціонерів. Вражені фінансовою кризою, чиє походження не знаходиться у Центрально-Східній Європі, ці західні власники згорнули свою діяльність. На перший план вийшли їхні головні бізнес-інтереси і домашні ринки, при тому Центрально-Східна Європа стала жертвою загального попередження про "ризикованість порогових ринків". Західні позики закінчились. І по мірі того, як обвалились валюти країн Центрально-Східної Європи, ці країни залишились у ситуації, коли їм доводиться з величезними труднощами виплачувати відсотки по існуючих позиках, деномінованих у західних валютах. Це не просто проблема урядів чи компаній. Наприклад, досить чимала кількість польських сімей, представників середнього класу, взяли позики на нові будинки, деноміновані у швейцарських франках. Коли вартість польського злотого впала, їхні виплати по кредитних відсотках за ніч майже подвоїлись.
Звичайно, різні країни по-різному постраждали. Угорщина і Латвія вже змушені були піти з капелюхом в руках до МВФ. Рейтингова агенція Standard&Poor якраз знизила кредитний рейтинг Латвії до статусу мотлоху, де він приєднався до Румунії.
Що у них спільного, так це відчуття відчаю і несправедливості. Минулими вихідними, під час засідання круглого столу у Відні, я почув, як лідер головної опозиційної партії Угорщини, Віктор Орбан [Viktor Orban], нарікав на "фінансовий протекціонізм" з боку Заходу. Це ще м’яко сказано, у порівнянні з популістською, антизахідною і антиліберальною риторикою, яка поллється, якщо це буде продовжуватись.
Найдраматичнішою є біда країн, які все ще не в ЄУ: так званий третій цикл – теперішнє європейське пекло. Навіть до того часу, як їх вразила фінансова криза, у таких країнах, як Туреччина, Україна і Боснія, магнетична сила ЄУ відчутно спала. Тепер навіть ще більше. Україна – це безлад. Тривожні повідомлення надходять із Боснії, яка відкочується назад і в якій лідери боснійських сербів розрухали старих демонів етнічного поділу.
Я не кажу, що тенденції до розщеплення неминуче тріумфуватимуть у будь-якому з цих циклів. Я вважаю, що тепер проблемою є майбутнє цілого європейського проекту, як ми знаємо його, з кінця 1940-х, і особливо з 1989-го. Сили інтеграції та дезінтеграції, Європейської солідарності та національного егоїзму, доцентрова і відцентрова сили добре збалансовані. Є декілька ознак того, що Європа збирається діяти гуртом, таких як саміт, який відбувся минулого вікенду в Берліні, та вчорашній анонс пропозицій до проекту загальноєвропейського фінансового нагляду. Оптимісти аргументуватимуть, що протягом всієї її історії кризи були каталізатором європейської інтеграції.
Очевидно, що ми не можемо залишатись там, де ми є. Якщо ми не рухатимемось вперед, ми рухатимемось назад. Вперед – я наголошую – не до деяких ідеалізованих Сполучених Штатів Європи, але до практичної достатньо сильної конструкції, щоб встояти під час шторму. Чи досягнемо ми цього, залежатиме від трьох речей: глобальних сил, які за межами нашого контролю, якості європейських лідерів і простору для дії та довіри, яку нададуть їм їхні національні виборці.
На початку цього тижня я відвідав вражаюче скромний дім Жана Моне [Jean Monnet – основний архітектор ЄУ. – Z] у сільській місцевості, на південний захід від Парижу. Він містить речі, які нагадують про навіть більш драматичні часи, включаючи копію прокламації Франко-Британської Унії 1940-го і стару друкарську машинку, на якій було надруковано проект оригінальних пропозицій того, що потім стало декларацією Шумана [Schuman] – яка привела до Європейського Товариства Сталі і Вугілля [European Coal and Steel Community], яка привела до Європейського Економічного Товариства [European Economic Community], яка врешті-решт стала Європейською Унією. Європа, як звучить відома декларація Шумана, "не буде відразу, або згідно одного плану створена. Вона буде збудована шляхом конкретних досягнень, які спочатку створять, де-факто, солідарність".
Сам Моне полюбляв цитувати висловлювання, яке говорить, що є два типи людей: ті, хто хоче бути кимось, і ті, хто хоче зробити щось. Втім, навіть якщо сьогоднішні європейські лідери доведуть, що вони належать до останнього типу, в демократіях вони можуть зробити лише стільки, скільки ми, їхні національні громадяни і виборці, дозволимо їм зробити. Куди б я не поглянув: на Британію чи Польщу, Францію чи Німеччину, Латвію чи Австрію – я не думаю, що сьогодні ми дозволимо їм достатньо зробити.
Автор: Тімоті Гартон Еш [Timothy Garton Ash]
Назва оригіналу: Europe is torn between essential solidarity and national egoism
Джерело: The Guardian, 26.02.2009
Переклав Михайло Мишкало |
Версія для друку