Міхаїл Сєрґеєвіч під загрозою відставки не міг вимовити слово "Азербайджан". Туркменістаном правив самозакоханий душевнохворий, який змушував усю країну вивчати рядки власноруч виготовленої поеми "Рухнама". На своїй неповторній "трасянкє" президент Лукашенка обіцяв "перетрахівать" кадри і стверджував, що вірші прозаїка Васілія Бикова вивчав іще в школі. Президент з університетським дипломом Владімір Путін збагатив наш політичний словник "пацанською" лексикою. І, як нормальний "пацан", "не в’їжджав", чого це Чацький поводиться, як "ботанік".

Однак навіть на їхньому тлі кандидат у президенти України "проффесор" Янукович вирізняється своїм несамовитим даром мовлення і літературних відкриттів найвищого штибу. Це ж він оспівав поетесу Анну Ахмєтову, переплутавши її з головним спонсором "Партії регіонів". Це він, немов розповідаючи класичний радянський анекдот, назвав Бабеля Бебелем. Це він кілька днів тому завзято славив великого українського поета Антона Павловіча Чехова. Того самого ювіляра, який хибно стверджував, начебто ніколи не писав ні віршів, ні доносів. А вчора, виступаючи у Львові, Янукович поставив особистий рекорд для закритих приміщень. "Тут зібралися кращі геноциди країни", – повідомив він, звертаючись до місцевих виборців. І коли близькі до інфаркту помічники ризикнули виправити патрона – мовляв, не геноциди, а генофонд – кандидат у президенти не розгубився. "Так, і генофонд також", – вагомо додав він.

Ну це так, щоб уже двічі не підніматися. Публіка, кажуть, розреготалася. Янукович, кажуть, посміхнувся у відповідь світлою посмішкою немовляти. Найближчої неділі цей опецьок може стати президентом України.

Тільки прошу зрозуміти мене правильно. Автор цих рядків далекий від снобізму й аж ніяк не вважає, що політик повинен бути зразком інтелігентності – як наш, приміром, Дмітрій Анатольєвіч Мєдвєдєв, який іще замолоду перечитав усього Чехова, зокрема й листи. Ба більше: згідно з досвідом, інтелігентність шкодить політикові. Навіть на посаді президента він може загубитися в кремлівській юрбі, за спинами національного лідера і його поплічників.

Але все-таки я виступив би за те, щоб політик якісно відрізнявся від "гопника" з підворіття. За те, щоб він убачав різницю між Бабелем і Бебелем, Гоголем і Гегелем, кнуром і свинею. За помірність неуцтва.

Він не зобов’язаний читати книги. Тим паче, писати – приклад покійного Ніязова усе ще перед очами. Але він не повинен бути цілком темним, як Янукович. Усе-таки, погодьтеся, поет Чехов і горді своїм геноцидом львів’яни – це занадто.

Звичайно, чималій частини виборців література стосовно політики по цимбалах – їй що Ахмєткіна, що Чеховенко. Один мій знайомий, пияк-електрик Вітя так нахлявся, що неправильно вимовляв прізвище Висоцького. Він його називав – Висотченко. У це неможливо повірити, але я чув на власні вуха. Однак Вітя не балотувався в президенти, він просто пиячив і жив, як персонаж із пісень видатного барда, чиє ім’я вимовляв з помилками.

Інша річ – Янукович. Цей міцний господарник, відповідно до опитувань, близький до перемоги в другому турі і що рідше роззявляє рот – то впевненіше рухається. Однак зовсім мовчати він не може, і ось тут перед українським виборцем, нехай таким самим шкарубким, як його обранець, постає непроста проблема. А чи варто, навіть знемагаючи від ненависті до "помаранчевих", вибирати собі "Вітю"? Хіба обов’язково, якщо говорити прямо, голосувати за національну ганьбу?

Узагалі-то, в політичному діячі не все повинно бути прекрасним. Як живемо – так і вибираємо. Але ж не слід зайвий раз обмовляти себе, і вдавати, що тупуватий братуха з двома погашеними судимостями – це вибір великої країни, теж недобре. З іншого боку, скільки ж помилок мусили зробити "помаранчеві", щоб зазначений Янукович опинився за крок до перемоги... Але це вже зовсім інша розмова, що аж ніяк не стосується літератури та мови.

Автор: Ілья Мільштейн
Назва оригіналу: Толковый саловарь
Джерело: grani.ru, 02.02.2010
Зреферувала: О.К.