Зустріч у Мюнхені є доброю нагодою вивідати, що турбує тих, хто ухвалює рішення щодо війни і миру у світі, не сприймаючи їх, звісно, занадто серйозно. Як бізнесмени й економісти, які приїздять у Давос, не побачили наближення економічної кризи, так і експерти з безпеки, які збиралися в Мюнхені 2001 р., були заскочені терористичними атаками 11 вересня подібно до решти смертних. У кожнім разі основні теми цього зібрання і розмов у кулуарах відображають те, що займає думки цих впливових фігур. «Китай, Китай і ще раз Китай», – мовив мені один високий посадовець, у якого я запитав, яким було найважливіше питання цієї зустрічі. «Звісно, Афганістан, Іран і тероризм також викликають сильну стурбованість, але в усіх цих питаннях Китай зараз є ключовим гравцем, якого не можна усувати з розмов і розрахунків. Китайці знають це, і по них помітно, що вони знають це. Навіть їхня мова тіла стала іншою».

Центральною фігурою Мюнхенської зустрічі цього року був Янг Цзечі, китайський міністр закордонних справ, який запевнив її учасників, що його країна буде позитивною силою у світі й робитиме свій внесок у справу миру, доки існуватиме те, що він означив як «дух співробітництва». Це служило фоном для його нарікань – яких він, звісно, не міг уникнути – на масовий продаж американської зброї Тайваню. Міністр також знову заявив, що першочергове завдання його країни полягає в тому, аби витягти переважаючу більшість його співвітчизників з глибокої бідності, в якій вони все ще перебувають.

І хоча очевидно, що економічний розвиток є головним пріоритетом Китаю, це ще не означає, що азійський велетень махнув рукою на свою військову могутність. У його розпорядженні найчисельніші на планеті збройні сили (2,25 млн особового складу, або 0,17% від чисельності населення). За ним ідуть США (1,5 млн особового складу, або 0,5% жителів країни), Індія, Північна Корея і Росія. Звісно, військова могутність залежить не тільки від особового складу війська, а й від коштів чи технологій. Військові витрати Сполучених Штатів становлять 50% усього того, що витрачає решта світу, витрати Китаю і Росії – 8% і 5% відповідно. Лише 25 країн, і майже всі вони розташовані на Близькому Сході, мають військові витрати, які – у співвідношенні з масштабами їх економіки – є більшими, ніж у США. Супердержава також є основним продавцем зброї: США контролюють 68% світових продажів.

Утім, як ми знаємо, ці величезні цифри виявилися недостатніми для того, щоб розгромити найбільш загрозливих ворогів Сполучених Штатів. «Аль-Каїда», таліби і сомалійські пірати займають уми тих, хто працює над питаннями безпеки. «Аль-Каїда» – ослаблена, значну кількість лідерів якої вбито, знешкоджено чи захоплено – не перестала бути загрозою. Вона є більшою загрозою через те, що здатна надихати окремих індивідів чи маленькі групи діяти самостійно, ні в чому не поступаючись іншим ісламським терористам, здатним діяти централізовано і скоординовано.

Зі свого боку, таліби змусили найбільше і найпросунутіше технологічно військо у світі шукати альтернативи у вигляді діалогу і злагоди, оскільки вже стало очевидно, що розгромити їх неможливо або це забере надто багато життів і коштів. Пірати, які діють в Аденській затоці, й далі викидають колінця, незважаючи на те, що їм доводиться протистояти найсучаснішому наразі багатонаціональному флоту.

Упродовж останніх трьох десятиліть збройні конфлікти постійно зменшувалися. Натомість побільшала кількість громадянських воєн, заколотів і всіх видів сутичок поміж гравцями, які не приїздять на такі зустрічі, як Мюнхенська конференція. Ці конфлікти, а не один Китай на підйомі, залишатимуться головною загрозою для світового миру.

Автор: Мойсес Наім (Moisés Naím) – венесуельський письменник, економіст і аналітик, головний редактор журналу Foreign Policy
Назва оригіналу: Hablemos de guerra
Джерело: El País, 07.02.2010
Зреферувала: Галина Грабовська