Logo
RSS
аналітика медіа-дискурси науковий серфінг opinia studio
Не ухиляйтеся. Майбутнє чекає
Gazeta Wyborcza 15.08.11
Не ухиляйтеся. Майбутнє чекає

Він казав, що бачить руйнівну ерозію переконань, втрату віри в культуру чи демократію. Чому ж тоді він стверджував, що є песимістом у короткостроковій перспективі, але в середньостроковій - оптимістом?

Рецензія на: Тоні Джадт, "Тяжко тій країні. Трактат про наші сучасні хвороби" [пол. Źle ma się kraj. Rozprawa o naszych współczesnych bolączkach. англ. Ill Fares the Land]. Переклав Павел Ліпшиц. Видавництво Czarne, Воловєц

Одна з осіб, що виступала на ювілеї Орсона Веллса, який відзначали колись у минулому, обґрунтувала називання ювіляра "великою людиною" тим, що він не нагадує їй жодної іншої людини. Під це визначення "великої людини", мабуть, найвлучніше з усіх, які я зустрічав, пасує більше, ніж будь-хто, кого мені доводилося знати, померлий рівно рік тому Тоні Джадт.

Сам він зрештою не мав сумніву, у кожному місці (а їх було в його житті безліч) він був не на місці, і анітрохи не вважав цю обставину несправедливістю чи негативною рисою свого характеру. Як заявив він незадовго до своєї смерті, за межами Нью-Йоркського університету (в якому він працював протягом майже двадцяти п’яти років) він мав репутацію божевільного лівака та охопленого ненавистю до себе єврея - а в самому університеті його вважали типовим старомодним, білим та ліберальним елітаристом. Він відразу додав: "Обидві класифікації мені подобаються - я на межі і тої, і іншої, і мені зручно у цьому становищі".

Нецілісність свого обличчя і неможливість власної однозначної класифікації Джадт вважав не стільки знаком чи правом на статус великої людини, скільки випадковою іграшкою історії (ретельним дослідником якої був цей чудовий історик) і меандрами особистої долі. Історія, як колись сказав він в інтерв’ю The Guardian, підіймає та валить одна на одну підлості: але історія є також сховищем безпрецедентного поступу знань, звичаїв, законів, цивілізації. "Я не міг би зрозуміти, який сенс у цьому криється" - визнавав він.

І якщо не можна знайти сенсу в історії, як знайти його в окремому житті? Я народився випадково. Випадково я опинився у Лондоні. Мало не емігрував до Нової Зеландії. Так багато подій у моєму житті були справою випадку, що жодного сенсу у ньому я не можу розгледіти.

Але ж життя Джадта можна найкраще сформулювати, як експедицію до витоків сенсу життя. Лише у своїй невтомній подорожі Джадт побував у багатьох місцях, але в жодному не поселився на завжди. Він почав з бурхливого, але дуже короткого роману з сіонізмом, і не знайшовши сенсу в ньому, який він обіцяв у теорії, та не сподобавши смаку, який він пропонував на практиці, він поклав свої надії на марксизм, щоб і в ньому швидко розчаруватися ("комунізм - як заявив він під кінець життя - був дуже вадливою відповіддю на деякі дуже слушні запитання").

Не на довго він затримався у Кембриджі чи Оксфорді. Врешті-решт він оселився в Америці, у якій одні називали його "найживішим розумом Нью-Йорку" і оточили його захоплення, що вироджувалося в культ, натомість інші вважали його непередбачуваним і, можливо, божевільним скандалістом, відмовляючи йому у доступі до аудиторій, які вони контролювали. Зрештою, він мало переймався і однією, і іншою думкою. Він був нещадний до будь-кого, чи-то власного шанувальника, чи-то критика, якщо вони йому закривали шлях до сенсу, який він сам був готовий вважати слушним, або наполягали на тих сенсах, які він сам, після ретельної перевірки, зміг вже дискваліфікувати.

Але пошук сенсу історії Джадт не припиняв ані на хвилину. Звітами про чергові етапи розвідувальних експедицій були всі його твори - в тому числі монументальний опус, "Після війни: історія Європи від 1945 до нашого часу", опубліковане у 2005 р. майже 1000-сторінкове дослідження складної історії повоєнної Європи - що не має в історіографії собі рівних, хоча його часто порівнюють зі "Століттям крайнощів" Еріка Гобсбавма.

Джадт мало що може сказати доброго про повоєнну Європу: її історія виходить з його аналізу, як кладовище передчасно померлих або похованих заживо можливостей - і звалище чудових рішень, від яких відмовилися на половині шляху на користь ідей набагато гірших, якщо не просто катастрофічних. Але чогось ця історія може нас навчити, казав він - наприклад, застерегти від шляхів, що ведуть манівцями. Джадт казав: "якщо ми чогось і навчилися з ХХ століття, то, принаймні, що досконалішою є відповідь (на проблеми, які нас пригнічують), то огиднішими є її наслідки". Ми можемо щонайбільше розраховувати на часткове і поступове відновлення незадовільного стану справ, і таким чином, ми, ймовірно, повинні шукати способів поліпшити його. Історія, іншими словами, вчить смирення та рекомендує скромності в діях. Але жодним чином не позбавляє надії - якщо тільки ми прислухаємося до її порад.

Джадт представляв своє кредо так: "Днями мене запитали, чи я бачу сповзання у щось на кшталт авторитаризму або тоталітаризму. Ні, я не бачу його. Але зате я бачу, щось набагато згубніше, а саме ерозію переконань, втрату віри в культуру чи демократію, певний скептицизм і схильність до відступу, вже сильно розвинені по обидва береги Атлантики... Але також я думаю, що через наступні пів-покоління ми можемо сподіватися відродження серед молоді політичного запалу у вигляді гнівного політичного протесту, самоорганізації молоді для подолання застою останніх двадцяти п’яти років. Таким чином, я песиміст у короткостроковій перспективі, і оптиміст - у середньостроковій".

Щоб виправдати оптимізм Джадта, не найближчому, але й не так віддаленому майбутньому доведеться маневрувати між Сциллою воскрешання минулого і Харибдою легковажного зречення її спадку. "Приємно було б, але й помилково казати, що соціал-демократія, або щось на її кшталт, становить наш образ ідеального майбутнього. Соціал-демократія не є навіть уособленням ідеального минулого. Лише серед доступних нам нині варіантів, вона є кращою, ніж всі інші", - сказав Джадт ("ретельно добираючи слова", як зазначив його співрозмовник) у цитованому вже інтерв’ю. Відмовитися від здобутків соціал-демократів - Нового курсу, Великого суспільства, європейської держави загального добробуту - "це те саме, що зрадити спадщині наших предків і поколінь, які прийдуть за нами". "Ми стали свідками занепаду вісімдесятилітніх інвестицій у суспільні блага. Ми викидаємо на смітник зусилля, ідеали і амбіції минулого. Відкидаючи неправильну відповідь, ми забуваємо слушні запитання. А я хочу ці слушні запитання знову включити до порядку денного".

Особисто я підозрюю, що Тоні Джадт врешті-решт знайшов сенс у своєму житті. В особистому житті - принаймні, в житті окремої людини, відомої нам під ім’ям Тоні Джадта; а якби інші особи захотіли подібним сенсом наповнити власне особисте життя, то може і в людській (спільній для нас, врешті-решт) історії. Джадт зізнався, що єдина у його житті "серйозна філософська розмова" (якою він вважав розмову зі своїм другом Томасом Нейджелом у Нью-Йорку), стосувалася відповідальності живих за те, що трапиться після їх смерті: "іншими словами, не за життя після смерті, але життя після своєї смерті - а, отже, відповідальності, яку людина несе за світ, що залишився після її смерті, відповідальності в сенсі її дій та поставлених цілей тут і зараз, за життя".

Потім він пояснив, про що йшлося у цій розмові: "Це дуже серйозна відповідальність. Так, це правда, ми вмираємо - ми будемо мертві після смерті, принаймні я про своє життя після смерті не маю уявлення, і я не знаю переконливих доказів або аргументів на його користь. Але ми будемо надалі жити в інших людях - таким чином, яким ми нестимо відповідальність. Пам’ять, яку залишаємо після себе в інших людях, сліди, які ми залишаємо на ідеях, які ми живимо, і причини, які інші люди матимуть для того, щоб займатися ними, це відповідальність, яка покладена на нас тут і зараз за світ, за подальшу долю якого ми не зможемо вже бути відповідальними. З цієї причини слід поводитися тут і зараз так, начебто ми мали б жити і потім, так, начебто ми мали б бути присутніми там, щоб нести відповідальність за наші слова і вчинки. Тому нам слід жити для майбутнього, навіть якщо це має бути не наше майбутнє".

Важко утриматися від зауваження, що, мабуть, не дійшов би Джадт до цих висновків, якби його життя, що добігало кінця, не спиралося власне на те, що не можна ухилятися від неминучої за майбутнє спільної відповідальності, і слід робити усе можливе, щоб прийняти її.

Книжка Джадта, яку передають в руки польському читачу, є його заповітом, а отже, як випливає зі суті заповіту, також і спадком, який він тим, хто його переживе, передає у використання. Я нагадаю також, що за задумом Джадта цей заповіт був написаний з точки зору вже згаданого вище "оптимізму у середньострокові перспективі".

А ось як природу цього спадку, і навіть помірковано оптимістичну надію, що ним добре користуватимуться, висловив Джадт в останніх словах свого заповіту, тобто "Трактату про наші сучасні хвороби": "Було б непогано закінчити припущенням, що ми стоїмо на порозі нової епохи, а егоїстичні десятиліття залишили вже позаду. Але чи мої студенти 1990-х років і початку ХХІ століття дійсно були егоїстами? Вони, запевнені зусібіч, що радикальні зміни - це пісня минулому, не бачили навколо себе ніяких взірців для наслідування, дискусій, у які вони могли б вступити, цілей, до яких вони могли б прагнути. Я сподіваюся, що ця книжка хоч трохи допоможе людям - особливо молоді - що намагаються поставити звинувачення нашому способу життя. Але цього недостатньо. Як громадяни вільного суспільства, ми зобов’язані критично дивитися на світ. Однак, якщо ми відчуємо, що ми знаємо, що йде не так, за цим знанням повинні піти дії".

Нехай так і буде.

Автор: Зиґмунт Бауман [Zygmunt Bauman]
Назва оригіналу: Nie wymigujcie się. Przyszłość czeka
Джерело: Gazeta Wyborcza, 06.08.2011
Зреферував Омелян Радимський


31.08.11
Нова мораль для Франції
 
31.08.11
На випробування чекає новий план
 
30.08.11
Окуляри Google
 
29.08.11
Чому західна модель досі перемагає
 
29.08.11
Утвердження віри в реліквії
 
26.08.11
Камінь Сізіфа
 
25.08.11
"Поп-культура любить героїв. Ми тужимо за тим, хто прийде і наведе лад"
 
24.08.11
Сорок років паперових грошей
 
24.08.11
Російський фронт Обами
 
23.08.11
Вбивця, який шукає себе
 
23.08.11
Уроки макроекономіки
 
18.08.11
Як мужньо зустріти тривалу недугу
 
18.08.11
Популізм вбиває громадянське суспільство
 
15.08.11
Не ухиляйтеся. Майбутнє чекає
 
12.08.11
Місія нездійсненна: зупинити чергову рецесію
 
12.08.11
Норвежці не вимагають голів
 
09.08.11
Ласкаво просимо, незнайомцю
 
06.08.11
Голова досі працює на транзисторах
 
04.08.11
Чи проіснує РФ до 2020 року
 
03.08.11
Наша криза не пов’язана з довірою
 
02.08.11
Нерви мережі
 
02.08.11
Боргова стеля та прагнення до щастя
 
01.08.11
Остання з утопій західної цивілізації
 
2010 01
2011
02
2011
03
2011
04
2011
05
2011
06
2011
07
2011
08
2011
09
2011
10
2011
11
2011
12
2011
2012
Розробка та технічна підтримка: Остап Друль